Суспільство
Дати перцю. Як у Великій Доброні на Закарпатті всім селом виготовляють паприку
Як намистинку на волосінь – одну до одної. За допомоги великої голки і грубої нитки пані Йолана нанизує перець для сушіння. Важливо це робити правильно: лише через центр плодоніжки, аби підсохла перчина трималася низки й не відірвалася.
Для цього важливого у виробництві паприки процесу – сушіння – також застосовують спеціальний ґаджет: шматок труби, який встромляють у сітку. Кілька вправних звичних рухів – щільно наповнені ясно-червоні міхи розвісять, і вони прикрасять усе подвір’я.
Перцеві гірлянди створюють осінній шарм Великої Доброні (36 км від Ужгорода). Це закарпатське село з перцем. Основний промисел і те, з чим працюють і з чого живуть люди, – це традиційне виготовлення улюбленої духмяної спеції. Знаменитої доброньської паприки. І ні, це не чилі. Паприка Великої Доброні, попри всю любов закарпатців до гострого (даються взнаки традиції пряної угорської кухні), – саме солодка.
Василь, чоловік пані Іболі, опікується не тільки розвішуванням перцю, але й власне вирощуванням. Жаліється, що здоров’я вже не як у молодого. Та все одно зо три центнери перцю родина заготовить. Це як рахувати свіжого. Потім майбутня паприка висохне хоча б удесятеро. І вже як прянощі її придбають перекупники. Але це буде згодом. Зараз же спеції, без яких не уявляє свою кухню кожна не тільки закарпатська хазяйка, лише готують до використання.
«Та десь половинка гектару вадь мало менше!» (або трохи менше – закарпатська говірка) – так оцінює потенціал площі під перець на своєму ґаздівстві (господарстві) пан Ґейза. У гірляндах духмяного солодкого червоного у нього просто все обійстя. Та і сам він пан «із перцем». Не дає ся вузвідати (не хоче, аби розпитували) про те, скільки саме вирощує та скільки ж із тих сіток свіжого перцю буде ароматних прянощів.
Лише каже: «Бачите, як гарно і як пахне? Це – щоосені у Доброні. Відколи робимо паприку? Та скільки живу, все так було. Але ще у нас є картопля і редиска! Але паприка – це головне. Чи все продаємо? Та ні, лишаємо собі хоч пару кілограмів, дітям у місто передаємо та й усе з нею готуємо», – каже господар.
Село Велика Добронь – претендент на звання аграрної столиці Закарпаття. Щоправда, не перший, фору дають інші громади, зокрема Сільце та Заріччя. Ранніми овочами звідти найпершими смакує Україна навесні. Добронь справді знана молодою картоплею і редискою, але найперше – паприкою. У селі навіть встановили пам’ятник: бабуся нанизує перчини на нитку, щоб, як і пані Іболя, почати сушити, створюючи із овоча спецію.
Робота з перцем починається ще взимку: з відбірного насіння вирощують розсаду. Коли відійдуть ранні культури, ділянки переорють і підживлять. У підготовлений ґрунт висадять розсаду. Прополюватимуть, доглядатимуть, поливатимуть… Аж у вересні йтиметься про перший врожай. Далі збір і те саме сушіння.
Гірлянди перцю – лише перший етап. Далі трошки підв’ялені завдяки повітрю і сонцю перчини заберуть у спеціальну кімнату. У Доброні вона є майже у кожній хаті, там – піч і полиці для перцю, а температура має бути не менше 28 градусів. Так перець повільно сушитиметься. І лише коли господарям сподобається стан, його візьмуться чистити. Далі контрольна просушка і подрібнення. У цьому також бере участь вся родина. Кришать руками, а відтак везуть до тих односельців, хто обладнав спеціальний міні-млин для паприки.
У млині кілька разів дбайливо перемелюють перець, якість якого багато в чому визначається рівнем просушки. Овоч не має бути занадто сухим, аби спеція не скидалася на пісок, а зайва волога не дасть паприці зберігатися (що потрібно аж до нового врожаю). На виході із млина перець нарешті стає легендарною паприкою.
Подружжя Марії і Золтана також на сезон вирощують і збирають до 300 кілограмів перцю. Для них він – одна з ланок річного аграрного циклу. І саме паприки, кажуть, купують найменше. Адже людям багато не треба – це лише пряність. Та без неї у Доброні – ніяк. Мовляв, звикли, і без оцих червоних «прикрас» на весь двір своєї осені місцеві вже не уявляють. Насправді ж усе менше господарів зберігають цю традицію, але справа жива і просто на головній вулиці села гість неодмінно спинить погляд на розкішних перцевих в’язанках.
А що ж готуєте із паприкою? Про це питаємо чи не всіх добронців, кого зустрічаємо в роботі із перцем чи на гарно «перченому» подвір’ї. Варто зауважити: це село з виразним угорським акцентом, більшість населення – етнічні угорці, які зберігають і свою мову, і культуру, зокрема гастрономічну. «Та все! Все, що не солодке – туди даємо паприґу!» (паприґа – варіант місцевої назви).
У відповідь на питання про смачне-улюблене називають не тільки традиційні угорські страви, як-от бограч-гуляш (густий м’ясний суп), пьоркьольт (страва з м’ясом у сметанному соусі), і власне паприкаш (також м’ясна страва, найчастіше з картоплею, де основою соусу є добра ложка паприки).
«І макарони нею посиплемо, і до картоплі, та і просто на хліб зі смальцем, всюди! Це не тільки смачно, це для здоров’я, адже в перці так багато доброго, вітамінів!», – 80-річна пані Морґіта пояснює, що для цієї громади паприка – не лише про справу, але і щоразу до страви.
Жінка усміхається і продовжує нанизувати перчини на нитку: як і пані Йолана, намистинку до намистинки, створюючи одвічну ароматну традицію своєї громади. Бо ж це осінь. І це Велика Добронь, село із перцем.
Сто грамів досконалої доброньської паприки на ужгородському базарі коштують 15 гривень. Обираючи спеції на ринку, висловіть пошану праці закарпатців – віддайте перевагу паприці з Великої Доброні. Селу, де всім готові дати перцю. Не гострого, а солодкого, створеного з традиціями і любов’ю.
І ще один факт. 1937 року угорський вчений Альфред Сент-Дьорді отримав Нобелівську премію у галузі медицини за дослідження про біологічне окислення в клітинах. Основою для цього стали досліди про вітамін C. Науковець працював з препаратами із червоного солодкого перцю. Саме такого, який зараз сушиться чи не на кожному подвір’ї у Великій Доброні, на Закарпатті.
Фото – Сергій Гудак
Цей текст з’явився завдяки Добродіям та Добродійкам ШоТам – нашим читачам, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Завдяки їхній підтримці ми можемо:
• безкоштовно рекламувати малий український бізнес;
• допомагати важливим громадським та волонтерським проєктам шукати однодумців;
• розповідати історії успіху простих українців.
Добродії мають можливість обирати теми матеріалів, які вони проспонсорували. А ми регулярно звітуємо перед ними про витрачені кошти. Хочеш більше позитивних змін в нашому суспільстві? Ставай добродієм ШоТам і допомагай нам підтримувати змінотворців!
Щоб щодня відчувати зв’язок з українською культурою, можна додати у свої образи навіть одну прикрасу. Коралі, керамічне намисто чи стрічковий ґердан — обирайте те, що подобається найбільше, або ж створюйте власні поєднання.
ШоТам зібрали для вас 10 брендів прикрас, що відтворюють давні зразки або ж творять сучасні, не забуваючи про наші традиції.
Коралівна
Де купити: інстаграм
Коралі на дві низки можна придбати за 2150 гривень, а намисто з гірського кришталю, селеніту та латунного хрестика — за 3000 гривень. Також можна купити баламути, вироби з венеційки, дукачі, зґарди.
«Моя філософія проста. Я хочу, щоб ви носили коралі щодня. Без особливого приводу. Не чекаючи на свято. Так, вкраплюючи частинку української культури в буденність, з часом ми обов‘язково відродимо нашу ідентичність».
ВидимоНевидимо
Це майстерня українського традиційного золотарства, що виготовляє намиста, сережки й дукачі. Замість монет російської імперії в дукачах виготовили власний дизайн з деревом життя. Такий дукач обійдеться у 2000 гривень, а сережки-пташечки з латуні — 1300.
«Ми завжди прагнемо поєднати витворені віками ідеали прекрасного й особисті бажання кожного замовника. Як результат — маленькими кроками та великими зусиллями формується сучасне лице давнього й великого народу».
Творча майстерня Олени Мазурок
Де купити: інстаграм
Майстерня пропонує авторські намиста. Також там проводять різноманітні майстер-класи, де можна самому навчитися виготовляти прикраси. В асортименті є дукачі, керамічні намиста, сережки, латунні перстені та лускавки (намисто з дутого скла). Кожен виріб особливий: намисто з сучасної венеційки можна придбати за 8000 гривень, а перстені з латуні — від 550 гривень.
«Я тішуся своїм набутком, оглядаю його, горджуся та розумію всю цінність цих речей. Особливе місце займають ті речі, котрі мені передалися в спадок, і це далеко не намиста, не корал, лускавки чи дукачі. У моєї бабці не було намист з лускавок, зате вони є у мене й будуть у моєї доньки. Ми самі зараз формуємо цю скриню скарбів, щоб нести відповідальність та світлість цих традицій», — каже майстриня.
Майстер Василь Білоножко
Майстер з Черкащини виготовляє сережки, дукачі та різноманітні елементи для намист, які можна використовувати для створення власних прикрас — хрести, намистини тощо. Вироби майстерні відтворюють традиційні прикраси українців. Дукач-ягнусок (з медальйоном у формі серця) можна придбати за 3200 гривень, а комплект з дукача й сережок-пташечок — за 3600 гривень.
ККрамничка
Де купити: інстаграм
У крамничці співпрацюють з майстринями з бісероплетіння, гончарем і майстром-мосяжником, тож тут можна придбати силянки, стрічкові ґердани, керамічні намиста, зґарди тощо. Бойківська силянка обійдеться у 2000 гривень, а керамічні чорні коралі — у 750 гривень.
«Географічне розташування України та її природні багатства сприяли розвитку великої кількості ремесел. Усі наші майстри — з різних куточків України. Завдяки вам вони можуть творити, продовжувати свою справу, передавати знання та навички новому поколінню майстрів».
Майстерня Пацьорки
Де купити: інстаграм
Це проєкт майстрині з Житомира Марини Василенко. Вона виготовляє прикраси ручної роботи з кераміки, перламутру, скла тощо. Додає й металеві підвіси та намистини. Наприклад, намисто з авантюрину та кришталю з підвісом коштує 1850 гривень, а чокер з шунгіту (гірська порода чорного кольору) з тризубом — 600. Його можуть приміряти й чоловіки.
ROOTS
Бренд прикрас створила фольклористка Ярина Дронь, тож тут ви знайдете відтворені етнографічні зразки сережок, перстенів і намист. За 2500 гривень можна придбати перстень зі срібла з жадеїтом, який створили за зразком зі Східного Поділля, а за 3400 гривень — коралове намисто на три низки.
«Прикраси ROOTS — це поєднання історичної правдивості й актуального нині мінімалізму. Це вишуканість у лаконічному дизайні, що витриманий століттями. Це багатство, яке Ви захочете передати в спадок. Це твоя заново відкрита унікальність».
Oksana Boriychuk
В асортименті бренду можна знайти намиста з керамічних намистин, дармовиси, зґарди, браслети та сережки. Часто вони об’єднані в колекції — до Різдва, Великодня тощо. Наприклад, намисто «Дзвінка коляда» можна придбати за 3400 гривень, а сережки «Зелений гай» — за 980 гривень.
«Більшість виробів унікальні чи створені в лімітованій кількості. Проте ми також створюємо цілісні колекції, основними акцентами яких є виготовлені в нашій майстерні намистини з білої глини з авторським розписом. Також використовуємо натуральне каміння, венеційське скло, авторські зґарди та добірну фурнітуру».
Катерина
Де купити: інстаграм
Майстриня створює бісерні прикраси: силянки, ґердани, намиста за авторськими чи відтвореними схемами. Також вона вигадала квіткові браслети-манжети з бісеру — такі можна купити за 1000 гривень за штуку. Стрічковий ґердан з підвісами коштуватиме від 1700 гривень. Працює майстриня й під замовлення.
Prylavok
Де купити: інстаграм
У крамниці пропонують авторські прикраси з поєднанням традицій і сучасності. Тут можна придбати котильони-брошки за 1500 гривень, заколки з бісером — за 1200 гривень, а стрічкові ґердани, які можна носити і як прикрасу для волосся — від 1800-2000 гривень.
«Наші прикраси — це не просто аксесуари. Це розкіш, яка відображає вашу неповторну особистість».
- гнізда,
- гілки дерев,
- канати та гойдалки,
- присади,
- годівничка,
- напувалка.
